|
Інтерв'ю з Андрієм Білоусом
|
Режиссер Андрей Билоус: «Если в нашей жизни есть секс, то почему же его не должно быть в украинском театре?»
Андрея Билоуса многие помнят, как казака Мамая в одноименном нашумевшем фильме Леся Санина. Но не с кино впоследствии связал свою жизнь Билоус. Сегодня он один из самых ярких театральных режиссеров т.н. новой генерации. В киевском Театре на Левом берегу с успехом поставил Набокова, Ростана, Шодерло де Лакло. Огромный успех в среде профессионалов снискал его спектакль по пьесе Андрея Платонова «Счастье» (Новый театр на Печерске), увенчанный «Киевскими Пекторалями». Недавно Билоус в театре Эдуарда Митницкого по-своему перечитал и тургеневский «Месяц в деревне», назвав его «Высшее благо на свете». Что за «благо», спросите? Любовь, естественно. О любви к театру и любви «в» театре режиссер и рассказал в интервью ZN.UA.
Катерина Толокольнікова, http://gorih.com.ua
З Андрієм Білоусом – режисером Київського державного академічного театру драми та комедії на лівому березі Дніпра та водночас керівником власної театральної майстерні, суворим, але улюбленим викладачем студентів-акторів Національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого ми поговорили про камерну виставу «Щастя», його ставлення до нагород та бачення сучасного театру.
Елена Францева, http://izvestia.com.ua В Киевском театре левом берегу Днепра премьера. Спектакль «Высшее благо на свете» поставлен по пьесе Ивана Тургенева «Месяц в деревне». Режиссер Андрей Билоус рассказал «Известиям в Украине», почему для современного зрителя пришлось изменять классическую пьесу, а также о том, как на сцене появилось восемь любовных треугольников.
Наталя Потушняк,Театрально-концертний Київ В Академічному театрі драми і комедії на Лівому березі Дніпра триває робота над виставою за п’єсою Івана Тургенєва «Місяць у селі». Режисер-постановник Андрій Білоус розповідає своє бачення цього твору на кону. – Очевидно спектакль матиме іншу назву. Але я ще ніколи не ставив так довго, як зараз, майже два роки. А з часу задуму минуло вісім. Тоді зробив сценічну адаптацію, деякі скорочення і все поклав у шухляду. Та інакше не могло й бути, бо матеріал видавався мені складним і тоді, і зараз. Відстань між задумом і готовим результатом існує завжди, тож коли поєднання співпадає хоча б на десять відсотків – режисер радіє та вважає прем’єру успішною. Наразі вистава ще не готова, невідомо якою вона буде, тому йдеться либонь про задуми. Так би мовити, пропонується декларація режисерських намірів. Вважаю це своєрідним експериментом, особистою сміливістю, адже це все одно, що говорити, якою виросте дитина, котра ще не народилася.
Чому володар «Пекторалі-2010» не женеться в театрі за досягненнями техніки
Сьогодні деякі критики називають Андрія Білоуса «єдиним представником так званого молодого покоління режисерів в українському театральному просторі». І, зважаючи на досить молодий вік, — «творчим рекордсменом»: за кількістю визнаних критикою та глядачем вистав, своєрідністю мистецьких пошуків, активністю творчого життя. Усі вектори його роботи навіть складно перерахувати: праця у Київському театрі драми і комедії на Лівому березі Дніпра, чисельні вистави в інших столичних театрах (та за межами нашої столиці), продюсерські та творчі проекти, професійні премії і нагороди (з останніх — «Київська пектораль»), створення власного театру — Театральної майстерні Андрія Білоуса... А ще — досить зрілий погляд та чітка професійна позиція щодо ситуації у сучасному театрі...
|
Людмила Купченко, www.uaculture.info Хоча першою, ще студентською, виставою режисера-початківця Андрія Білоуса була драма Івана Франка «Украдене щастя», можна сказати, що дебютантові вона, всупереч сумній назві, принесла справжнє визнання. Тоді, в 2002 році, про сміливця, який осучаснив класичний твір, знайшовши паралелі в нашій історії, заговорили в театральних колах. Згодом спектакль було перенесено на сцену Київської академічної майстерні театрального мистецтва «Сузір’я», іншу постановку твору пізніше здійснено в Миколаївському театрі музичної комедії.
Людмила Олтаржевська, www.umoloda.kiev.ua У режисера Андрія Білоуса, який у рейтингу найперспективніших молодих майстрів театрального мистецтва сьогодні займає одну з провідних позицій, є дуже важлива для творчої людини риса. Поки одні його колеги роками тасують свої та чужі штампи, переносячи їх з однієї постановки до іншої, Білоус у кожній своїй виставі намагається бути оригінальним.
Андрей Кислов, http://weekly.ua/Андрей Билоус, режиссер Киевского академического театра драмы и комедии на Левом берегу Днепра, родился 28 апреля 1976 года в Василькове Киевской области. Окончил Национальный университет театра, кино и телевидения им. Карпенко-Карого по специальности актер драматического театра и кино (1998) и режиссер драматического театра (2004). Окончил аспирантуру (2008). Преподаватель режиссуры и мастерства актера. Лауреат Государственной премии Украины им. Довженко и премии «Киевская пектораль». С 2009 года художественный руководитель театра «Театральная мастерская Андрея Билоуса».
Вотинцева Олена, www.h.ua
Молодий театральний режисер Андрій Білоус встиг стати лауреатом державної премії імені Олександра Довженка та двічі лауреатом премії „Київська пектораль” . Ним було поставлено близько двадцяти вистав, серед яких "Украдене щастя", „Валентин і Валентина”, "Веселіться,все гаразд" ,"Лоліта", "Сірано де Бержерак", "Небезпечні зв’язки", "Сволота" та інші. Остання вистава стала номінантом театральної премії БРОНЕК за кращу виставу та кращий акторський дует. На разі митець розповідає про проблеми існування цього виду мистецтва в Україні.
Елена Варварич, «LFL» Жизнь в основном украшают только очень редкие яркие события. Свадьба, рождение ребенка... Да, разумеется, ощущения от этих мгновений намного ярче, чем те, которые мы можем испытать в театре. Секрет театра в том, что он дает возможность человеку соприкоснуться с чем-то волнующим и прожить все это за очень маленький отрезок времени. Театр – это концентрат эмоций. За три часа, проведенные в зале, зритель проживает и первый поцелуй, и предательство… И горе, и радость... И боль, и эйфорию... Человек уносит из театра этот концентрат и разводит его буднями. А когда он заканчивается – снова идет к нам.
|
